Ніжатина Нива та її захисники

Населений пункт:
Ніжин
Школа:
Ніжинська ЗОШ І-ІІІ ст. №15
Піб:
Петренко Лариса Борисівна
picture

Гарно мешкати біля моря, на полонині чи на рівнині! А посеред боліт? 

– Там жити неможливо! – скажете ви і помилитесь. Адже саме непрохідні болота здатні були чи не найкраще захистити перших поселенців краю від чужорідних загарбників.

Мільйони років тому тут звір ходив. І мамонт бивнем бив, аж поки льодовик його не змів. Ніжата ції землі вподобав і оселився, збудувавши дім. Стояла та хатина серед густих темних лісів і непрохідних боліт. Неподалік оселі Ніжати у лісових хащах бешкетував Соловей-Розбійник, а посеред непрохідних боліт мешкала «нежить» – чародійні неживі (але поводилися, як живі) духи рослин та тварин. І болота, і хащі, і міфічна «нежить», і Соловей-Розбійник, і дикі лісові звірі поважали хлібороба-лицаря Ніжату й оберігали його житло. 

Могутній багатир був отой Ніжата! Як пустить стрілу, то вона одразу чи в шуліку, чи у вовка вцілить. Сам із ратищем на ведмедів та турів ходив. От тільки землі для оранки навколо не існувало. Тому, аби жити в достатку й вирощувати жито-пшеницю та всяку пашницю, Ніжаті з трьома синами доводилося з раннього ранку до пізньої ночі палити та корчувати ділянки лісу, перетворюючи їх на поля для посівів. Так Ніжата з родиною отримали власну Ниву.

Одне було прикро: чужоземці дошкуляли. А позаяк нива Ніжати знаходилася на межі трьох князівств – Київського, Чернігівського та Переяславського, то доводилося поселенцям слугувати одразу трьом князям, яким були необхідні сильні й сміливі воїни. 

От одного разу приїздить до Ніжати Київський князь зі своїм військом. Побачив старшого сина й каже:

– Віддай Петра до моєї дружини. Я з нього хороброго лицаря зроблю.

– А що мені за це буде?

– Я твою ниву буду захищати від поганців. 

Через рік навідався у ці місця Чернігівський князь. Забрав середульшого сина Василя. Теж пообіцяв ниву Ніжати від ворогів захищати. А там позбувся батько й останнього, Прокопа. Забрав його у своє військо Переяславський князь. Залишився батько з дружиною та п’ятьма доньками.

Та ось прийшло тяжке лихоліття. Напали кончаки, мов шуліки. Зруйнували оселю. Пограбували добро Ніжати. А вже ниву так потоптали, що не лишилося нічого живого. Бачить Ніжата, що кінець підходить, і став звати синів своїх. 

Та ніхто з синів не відгукнувся. Тільки ворон болісно крякнув на гілці старого дуба, бо давно вже полягли сини в чистому полі, боронячи князівства від загарбників. Зрозумів батько, що єдина надія – на себе. І вирішив люто помститися ворогам.

Коли одного разу наскочили степняки на його землю, Ніжата встиг сховатися з сім’єю в лісі. Звідти він бачив, як грабували його оселю і топтали ниву, на якій достигало жито. А коли літня ніч накрила поле, вийшов Ніжата з лісу. Грабіжники спали на ниві мертвим сном. Стриножені їхні коні паслися поряд. 

Подивився Ніжата на те, що зробили нечестивці. Швидко визначив, звідки вітер дме і підпалив з трьох боків свою годувальницю. А сам повернувся до лісу. Озирнувся: бігали очумілі пришельці по ниві й падали замертво. А гіркий вітер розвіював попіл від спалених хат та незжатих нив із обсипаним підгорілим зерном… Ніжата ж стояв і промовляв: «Ото, надовго тепер запам’ятаєте, що таке Ніжатина Нива! Не полізете більше на нашу землю!».

…Відтоді минуло чималенько часу. Врятована хоробрим лицарем-трударем Ніжатина (Незжата) Нива розрослася, стала городищем, отримала назву Нежатин. Сміливі й горді нащадки хороброго українського лицаря Ніжати на східній околиці поселення (навколо величного Нєж-озера) збудували посад Нєж-город – одну з найпотужніших фортець на північному сході Київської Русі.

Але чужоземні заброди лізли на благодатну заможну землю без упину. Якось, під час монголо-татарської навали, посад було спалено. Його захисники вже готувалися до загибелі від ворожих стріл, аж раптом води озера розступилися й заховали всіх захисників! А ворогів потопили. Старенькі бабусі розповідають, що відтоді, посеред озера, лише раз на рік, у Великодню ніч, на одну коротку мить починають дзвонити дзвони і посад підіймається на поверхню водойми, нагадуючи нащадкам про героїчне минуле його поселян. 

А городяни, що врятувалися, знову взялися за відродження свого міста, яке змінило назву на Нєжен/Ніжин. Невдовзі тут, на березі ріки Остер, з’явилася велична фортеця з оборонними валами, зародився Ніжинський козацький полк. Чого тільки не зазнало це місто за свою більш, ніж тисячолітню історію! Сунули сюди ляхи, турки та татари, московити, яничари…, щоб палить сади і хати, щоб людей в неволю гнати.

Якось, в люті морози, коли птахи замерзали на льоту, захотілося й шведським воякам поживитися багатими запасами й коштовними трофеями містян, адже в Ніжині на той час проживали дуже заможні мешканці, не згірш, ніж у Києві! 

…То не чорна грозова хмара сунула з протилежного берега Остра,

То ядра зі шведських гармат вціляли по ніжинській фортеці та мостах.

Та сміливим ніжинцям захищати своє місто було не вперше:

Чоловіки, діди, козаки і, навіть, діти

Стояли на валу непохитно і вперто.

Але сили були нерівні:

Ось-ось підійде ворожа кіннота, – 

І загине місто опівдні.

Тоді вийшли вперед відважні жінки:

«Ану, одягайте на нас, козачок, чоловічі баранячі шапки!»

І враз на валу стало втричі більше захисників,

Що влучно стріляли в загони чужинських кіннотників.

Не бачили шведи раніше стільки козачого війська – почали втікати.

А сміливі ніжинці прогнали ворогів подалі,

Та й повернулися в рідні хати.

Відтоді ніжинські козачки отримали в нагороду за свій подвиг дозвіл носити чоловічі смушкові (баранячі) шапки. Тож у великі свята жінки ще й через 100 років одягали ці реліквії, вшановуючи пам’ять своїх предків. 

Пройшли віки… Наш Ніжин ріс, горів, і знову ріс, здіймаючись з руїн. Боронив Русь, гнав незваних заброд. На ярмарки скликав чесний народ.

Саме на Ярмарковій площі маленький хлопчик Сергійко Корольов, сидячи на плечах у дідуся – Миколи Яковича Москаленка, знаного в місті козака, діди-прадіди якого рахувалися в реєстрі Запорозької Січі, захоплено споглядав за льотчиком Сергієм Уточкіним, який виконував на літаку над Ніжином фігури складного пілотажу. Відтоді малий Сергійко почав марити небом, вбираючи в себе всі розповіді-перекази про кмітливість запорожців. А подорослішавши, прочитав таку легенду:

…Козацьке військо оточили татари. Їх – удесятеро більше, ніж українців, тому загарбники ні на мить не сумніваються, що здобудуть перемогу. Аж раптом, із синього неба на численні ряди нападників летить пекельне полум’я. Звідки з’явилось полум’я? Все дуже просто. Козаки вкладали у «гірлянду» з глиняних камер 5-6 мішечків пороху, обмотували створений таким чином циліндр лозою, висушували конструкцію, а потім (за необхідності) – підпалювали. Ракета злітала в повітря й починала вибухати. Скільки мішечків, стільки й вибухів. Вороги з жахом кидалися навсібіч, белькочучи про нечисту силу, з якою домовилися запорозькі чаклуни. Козаки ж, хитро посміхаючись у вуса, знову й знову отримували перемогу. Вони добре знали, що чаклунством тут і не пахне. Ті «літавки» (так їх назвали запорожці) вразити нікого не можуть, бо існують лише для того, щоб відганяти непроханих заброд. А запорожці, щоб ще більше налякати ворогів, громоголосо викрикували, що справжній козак на такій «літавці» здатен і до Місяця долетіти.

Геніальний конструктор ракет Сергій Павлович Корольов, а то був саме він, перейняв у запорозьких козаків ідею багатоступінчатої ракети. І хоча все життя Сергій Корольов провів у інших краях, але ніжинці завжди пам’ятають, що починався він як підкорювач космосу саме в Ніжині, місті над Остром. Недарма й донині в центрі міста всіх приваблює пам’ятний камінь на місці, де стояв будинок, в якому з 1908 по 1914 рік жив юний Сергій.

Таким чином наш Ніжин за більш, ніж тисячолітню історію, пройшов шлях від захисника рідної ниви Ніжати до підкорення Космосу.

Тут Гоголь перші твори написав,

Сошенко тут Шевченка зустрічав,

Маленький Корольов мріяв літати,

Шишко й Самокиш вчились малювати,

І Заньковецька тут на сцені виступала,

Бистрицька в медучилищі співала…

Великих ніжинців злічить несила!

Колиска це талантів: місто – диво!

Ніжин – місто унікальне, адже в ньому сконцентрована творча енергетика багатьох поколінь. Місто пережило багато лихоліть, частенько горіло, але жодного разу не було зруйноване повністю. За давніми легендами, його оберігає велика кількість козацьких, грецьких, барокових храмів, які віртуально утворюючи зі сходу на захід символічний магічний хрест, захищають мешканців і сприяють розквіту їхніх талантів.

інші міфи
та легенди

Array ( [post_type] => post [category] => 56 [posts_per_page] => 5 [orderby] => rand [order] => ASC )

Легенда про Чорну могилу

На території нашого чудового міста легенд Чернігова є безліч стародавніх курганів ще дохристиянської доби.  Вони приховують безліч таємниць, одна з яких пов’язана з життям таємничого...

Легенда про Ніжин-озеро

Чарівне і загадкове місто Ніжин розкинулося на берегах мальовничої річки Остер.  Багато яскравих легенд зберігає воно у невичерпних глибинах своїй пам’яті. Серед них народні оповіді...

Кам’яна квітка

Колись на території сучасного Ніжина, як і більшості давніх міст, стояла фортеця,  яка захищала навколишній люд в часи небезпеки. Неодноразові набіги турків і татар завдавали...

Ніж на щастя

Родина Розумів жила в селі Лемеші Козелецького повіту Чернігівської губернії . Наталка Розумиха з козацького роду, була жінкою розумною та розсудливою, її поважали на хуторі...