Легенда про козака Моркву або Чому село назвали Мóрквина

Населений пункт:
Верхньоінгульське
Школа:
Комунальний заклад "Верхньоінгульський заклад здобуття середньої освіти І - ІІІ ступенів""
Піб:
Григорян Ірина Іванівна
picture

У лощині, серед дикого степу, устеленого шовковистою ковилою, ховаючись від пекучого сонця, тріскучого морозу, рвучкого вітру, зливового дощу з блискавицею, диких степових звірів та безжальних кочівників, причаїлося невелике українське село із загадковою назвою Мóрквина.

Місцевість ця вабить своїми розкішними краєвидами. Тут протікає, омиваючи землі Морквинського  та інших козацьких зимівників, (яких уздовж обох берегів багато) повноводна річка Інгул. Її охороняють стрімкі скелі, між якими річка проклала свій шлях з Чорного лісі на півночі до Південного Бугу на півдні. Камені-валуни в багатьох місцях є перешкодою на шляху Інгулу, але річку це не спиняє. 

Оселі жителів  вздовж Інгулу охайні, вражають своєю красою та практичністю. З великими призьбами, ґанками, побілені білою, як сніг, глиною, підведені знизу червоною глиною чи сажею, деякі майстерно розмальовані та всі вміло криті очеретом. Очерет для стріх брали на заплавах  Інгулу. Білу глину возили  за декілька верст з правого берега річки Сугоклеї. Сугоклея  недалеко від зимівника на південь по правому березі  вливає свої води в Інгул. А червоної глини було достатньо поруч,  у Великій Балці, яка простяглася зі степу до самого Інгулу північніше зимівника. 

На подвір’ях селян  квітники красувалися мальвами, чорнобривцями, любистком. Пишалися своїми червоними кетягами кущі калини. Мешканці села жили у гармонії з природою.

То чому ж  Морквина? А розгадка назви дуже швидка. Тут живе козак Морква зі своєю родиною. Так звали і його батька, та, кажуть, і діда-прадіда, які жили тут ще з часів Дикого Поля,  бо полюбляли вони моркву і вирощували її найкращою в усій окрузі. Та й зовні козак Морква був трішки схожий на морквину: з червоним рум’янцем на щоках, із загорілою під південним сонцем, аж до світло коричневого кольору, шкірою та високого зросту, ніби він тягнувся до сонця, як та морквина, широкоплечий, з вузькою талією і довгим чубом, який розвівався на вітрі. 

Козак Морква мав свою землю. На видноколі, біля широкого річкового плеса, красується садиба  козака Моркви. Його хата потопає в зелені. Тут і садок вишневий, і город чималий,  і пасіка, обори, стайні. В балці пасуться воли, коні, корови. І все доглянуте. А хто працює? Звичайно, козак зі своїми помічниками-наймити. Морква був гарним господарем, чого вимагав і від своїх наймитів. Господар же –  воїн вправний, хоробрий козак. Мусить воювати, рідну землю захищати.  Разом із козаками-побратимами ходив у військові походи та до дніпрових порогів, охороняючи рідний край. На своєму хуторі бував переважно взимку, а тому його поселення ще називають Морквинським зимівником.

Спекотного літнього дня, тамуючи спрагу,  перехожі пили воду із криниці, яку викопав козак Морква. А вода холодна, чиста, джерельна, аж сил додає. 

Полюбляв Морква у вільний час порибалити на Інгулі. І місце він облюбував на скелі. Завжди повертався з гарним уловом. Але більше ні в кого в тому місці риба не ловилась. То й подейкували, що Морква не просто козаком був, а козаком – характерником, тому й мав неабияку силу, та, мабуть, вмів розмовляти  із звіром та рибою.

Частими гостями тут бували проїжджі вершники та чумаки, які з валками волів їхали на Крим по сіль або поверталися звідти по дорозі, яку місцеві так і називають – Кримською. Зупинялися вони, щоб перепочити літнього дня в затінку садків та попити цілющої води із Мóрквинської криниці, напоїти коней та волів з Інгулу. А коли приїжджі запитували у місцевих жителів, чия це земля, вони відповідали – Моркви, Мóрквина земля. Так і стали всі називати цю  територію – Мóрквина.

Поблизу козацького зимівника, на Великій Балці, обабіч цілинного  степу, був гай. Ніхто з селян не ходив туди, тому що боялися величезного полоза, який, за оповідками, там жив з давніх-давен і задушив вже не одного сміливця, що наважився прийти до гаю чи затримався довго на Великій Балці. Боялися селяни і літньої ночі виходити зі своїх хат, бо чули не раз, як за безвітряної погоди шелестить трава та очерет біля Інгулу. Розповідали, що це полоз після спекотного дня спускається зі степу по Великій Балці до річки попити води.

 Одного разу вирушив до гаю Морква зі своїми наймитами нарубати дров. Тільки-но взялися за діло, як раптом зашелестіло все навколо, хоч вітру не було, затих спів пташок  і з’явився змій. Величезний полоз накинувся на козака. Миттєво окільцював він свою жертву, став душити козака. Силу полоз мав неабияку. Морква не розгубився та  здушив його, але не міг зігнути, тому що змій спирався на хвіст. Перелякані наймити завмерли, боячись зворухнутися, щоб змій не напав і на них. Ніхто не зрушив з місця. Морква залишився сам на сам зі змієм. Кричить Морква наймитам, щоб рубали хвіст, адже вся сила полоза була у його хвості. Але наймити,  перелякані та незадоволені господарем за круте поводження з ними, залишили його в критичну хвилину. Довго боровся козак зі страшним змієм і нарешті задушив його, але й сам упав мертвий від напруження сил. Сміливість та відчайдушність  козака допомогла йому стати переможцем у поєдинку з полозом. Змій був задушений. 

Односельці, дізнавшись про  загибель Моркви, сумували, бо він був доброю людиною. І всі були дуже вдячні козаку, бо він позбавив їх найбільшого страху.

Зимівником козака Моркви після його загибелі  заволодів відомий запорожець Климент Перепелиця (1750 р.н.), який жив у сусідньому Коротяку. А люди, вдячні за порятунок від полоза, так і залишили назву села Мóрквина.

інші міфи
та легенди

Array ( [post_type] => post [category] => 44 [posts_per_page] => 5 [orderby] => rand [order] => ASC )

Легенда про Ясинуватку

Колись давно, більше ніж двісті років тому, проживав у наших краях козак Федір Доброволя. Улітку служив у запорізькому війську, ходив у походи, воював, боронив Україну...

Легенда про Добру Надію

  Давним-давно те все було. Та через гомін віків до нас дійшло. Є в центрі України одне село з гарною назвою Добронадіївка. Як лише не називали...

Легенда про мощенську криничку

Колись давним -давно на даній місцевості росли буйні трави, дерева та кущі. Не тронута  людською рукою природа милувала око  мандрівників, які прокладали свій шлях через...

“Помічна” означає – допомога

Було це дуже давно. Серед зеленого степу розкинулося мальовниче село, у якому мешкали дружні й працьовиті люди. Жінки займалися господарством, виховували дітей, а їхні чоловіки...