Привид чорної труни

Населений пункт:
Львів
Школа:
Ліцей № 51 ім. І.Франка
Піб:
Івахів Ілона Михайлівна
picture

—  Добрий вечір, дядьку! Сто літ не бачив  вас! —  привітався молодий чорнявий парубок до дебелого вусатого чоловіка в капелюсі, що понуро сьорбав доброї львівської кави в тихому куточку старої кав’ярні. —  Як життя у вас? Як там дружина, діти?

— Здоров був, Василю! —  дядько Омелько повеселів. —  Та так, вашими молитвами! —  вусань махнув рукою —  Ото вже виріс ти! Вивчився вже?

— Так, дядьку! — хлопець  розплився в усмішці. — Ото я вже справжній лавник! Можу всяких негідників судити, людські проступки засуджувати! Бог дав розум, а професура науку!

— Ну і добре! Серце в тебе хороше, племіннику, може будуть з тебе чесні судді!

Дядько надпив з філіжанки, відкинувся на спинку крісла, і його капелюх зсунувся. Василь глянув на його волосся і зойкнув.

—  Ой, а що це ви так посивіли швидко!?  То ж не так давно був у вас чорний волос, а зараз білий, як молоко. Чи то захворіли може?

Дядько спідлоба глянув на хлопця і тихо пробурмотів:

—  Ой, не питай… Розповім —  не повіриш.

—  Та що ви! Ми ж сім’я одна! Чи де було таке, що я чи батько мій вас обманювали, або ви  нам неправду казали? Розповідайте!

Дядько Омелько поправив капелюха, подав жестом кельнеру, щоб той ще одну філіжанку кави приніс та заходився тихо розповідати:

— Слухай тоді історію мою. Ото уже більше як рік не можу я й сім’я моя спати спокійно. Ти ж знаєш, що я трубачем у львівській ратуші працюю. Ото десь  ще з минулої осені бісівщина в ратуші завелася.

У хлопця брови піднялися вгору і сховалися під густою чуприною.

— Бісівщина? —  перепитав він.

Дядько мовчки кивнув і продовжив розповідь. 

— Можу покласти руку на серце, та їй-Богу, кожної ночі, як годинник ратуші відбиває опівніч, по коридорах і сходах чорна труна літає.

— Та ви, дядьку, жартуєте! — засумнівався хлопчина.

— Ото якби я жартував, то такий сивий би не був! —  Омелько спохмурнів. —  Хочеш вір, хочеш не вір, та я й сім’я моя постійно хрестимося й “Отче наш” читаємо, щоб та сила нечиста нас не зачепила. А труну оту стіни не зупиняють!  — Дядько зробив знак хреста і надпив ковток запашного напою.  —  Кликали ми й ксьондза — не помогло. Хто його зна, звідкіля воно взялося,  і як тепер позбутися тої біди.

Старий трубач зажурився. Василь на кілька секунд задумався, а тоді сказав:

— Я спробую допомогти вам дядьку! Не обіцяю, що вийде, та не можу стояти осторонь. Ото треба тільки в ратушу піти і зрозуміти, що ж там такого лихого відбулося! 

ІІ

Молодий лавник сидів в архівах і уважно вивчав документи. За роки збереглося багато записів про злочини різної важкості в місті, та Василя цікавило найбільше те, що  сталося десь зо рік тому.

— Що ти там шукаєш, хлопче?  — запитав старий низенький суддя.

— Та передивляюся старі справи. Здогадка одна в мене є, —  відповів той.

—  Ото ледарі пішли оті лавники! Замість того, щоб працювати, у паперах колупаються! — пробурмотів старий суддя і пошкандибав геть.

Хлопець ще трохи посидів, а тоді, здається, його очі натрапили на те, що він так довго шукав:

— О, хай мене грім поб’є! — хлопець зіставив дати на папері.

День, на якому стояв підпис судді, був якраз у той період, коли почала чорна труна з’являлася. Тоді за рішенням одного лавника засудили до смерті чоловіка.  До тої самої судової справи потім був доданий ще один аркуш паперу. На ньому писало, що чоловік той насправді невинний був, і засудили його несправедливо. Справжнього злочинця спіймали, але людина, яка не скоювала злочину, постраждала. 

— Ось чому з’являється привид чорної труни!

Хлопець згріб усі папери й побіг до інших лавників. Вони його вислухали й спробували підняти на кпини, та по їхніх обличчях хлопець зрозумів, що щось тут не те. Судді всі боялися.

— Ви ж бачили чорну труну! —  хлопець не хотів вгамуватися. —  Визнайте! І невинного засудили! 

Судді перезирнулися. Урешті-решт один з них видихнув і зізнався.

— Бачили, бачили… Тільки нікому не розповідали. А суддя той, що підпис поставив, помер не так давно. Кажуть, труна, та чорна, його до смерті налякала.. Але що робити тепер? Невинна людина постраждала. Нічого не змінити. 

—  Треба не допустити, щоб таке більше повторилося! —  на емоціях вигукнув Василь.

Судді знизали плечима і важко видихнули. Хлопець був правий.

Після цієї події нові лавники вивели величезними літерами на обкладинці лавничної книги слова: “Пам’ятай про труну, що сходами і залами Ратуші ходила”. Кожен, хто брав книгу до рук, уже дуже добре думав перед тим, ніж приректи когось на тяжку кару.

Труна після того почала рідше з’являтися, та все ж трубач зі сім’єю не витримав того всього і поїхав жити на інший кінець Львова.

У 1826 р. вежа ратуші завалилася, тому саму будівлю також вирішили розібрати. Разом зі старим будинком зник і привид чорної труни.

інші міфи
та легенди

Array ( [post_type] => post [category] => 45 [posts_per_page] => 5 [orderby] => rand [order] => ASC )

Легенда про виникнення Жовкви

У далекі часи територія нашого рідного краю була в  складі Польщі й називалася Люблінщиною. Славилася Люблінщина своїми дуже гарними ландшафтами: розлогі поля, зелені ліси, красиві...

Легенда про львівські дощі

Якщо Вам випала така нагода, і Ви вперше завітали у наше романтичне місто Львів та збираєтесь на прекрасну дефіляду, посмакувати філіжанкою львівської кави з коліжанкою...

Легенда села Криниця

Кожне село в Україні  має свою особливість, унікальність, а наше рідне село славиться природніми джерелами, з яких ключем б’є цілюща вода. Легенда говорить про те,...

Легенда стародавнього Лемберга

   Коли піднімають тему про заснування Львова, то всім на думку  спадає історичний  факт про те, що Данило Галицький збудував і назвав це місто на честь свого сина Лева....