Як у Глухові влітку сніг випав

Населений пункт:
Глухів
Школа:
Глухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.№2
Піб:
Кабанова Тетяна Сергіївна
picture

Час нестримно поглинає людську пам’ять, реальні події стають чутками, а ті – легендами. Звісно, що більшість легенд пов’язані зі скарбами, героями та страшними історіями. Наша розповідь об’єднала все одразу. 

Дуже-дуже давно жила в Глухові звичайна родина: і не багата, і не бідна. Їх будинок знаходився в самісінькому центрі міста, і кожного дня вони бачили каравани возів, що тягнулися з півдня на північ. Виснажені коні тягнули завантажені різним крамом вози. Тисячі кілометрів долали тварини, щоб доставити у великі і малі міста потрібні товари. Одного сонячного дня до будинку Артемія (так звали нашого головного героя) завітав торговець і попросив позичити два мішка зерна для коней. Артемій ніколи не бачив цього подорожуючого, але щось підштовхнуло його віддати незнайомцю своє зерно. Тижні тягнулися як каравани, а торговця і слід пропав. Та одного дощового дня до Артемія заїхав той самий незнайомець з повним возом зерна. Чутка про доброго господаря, який дав незнайомцю зерно і нічого не попросив взамін швидко розлетілася базаром. Біля подвір’я нашого героя стояли десятки коней: хтось брав, хтось віддавав, хтось купував, а деякі почали підписувати контракти на поставку. Так з’явився найбільший магазин зерна у місті.

Артемій швидко став багатіти і привчати до справи своїх синів. 

Щоб сини не покинули батьківську справу, Артемій побудував їм найкращі будинки на тій самій вулиці, де караванами тягнулися вози. 

Слава про чуже багатство, як вогонь в суху погоду, поглинає людські думки і спалює їх душі. Заздрість хмарами насувалася на сім’ю Артема. Почали говорити, що він продав душу нечистій силі, щоб розбагатіти. Дійшли чутки до самого Голови Глухова про найбагатших його підданих. Викликав він Артемія і говорить: “Кажуть, ти настільки багатий, що можеш все купити. Але ти не настільки багатий, щоб купити мені дім. Якщо зможеш збудувати в Глухові найкрасивіший, найбільш дім для мене, тоді віддам свою доньку за твого сина. А якщо не зможеш, тоді геть з мого міста”.

Пішов Артемій сумний додому, розказав своїм синам цю історію. Зібралася родина і почала думати-гадати. Старший син мовив: “Батьку, не сумуй, ми і будинок побудуємо, і гроші збережемо, і ту царівну у невістки заберемо”. Три роки сім’я Артема будувала найкращий будинок  з колонами та балконами у самісінькому центрі Глухова. Чутки про дивовижний палац дійшли до самого Губернатора. Вирішив він приїхати до Глухова, так би мовити, з ревізією. Дізнався про це Голова і за голову взявся! Порядки наводить, місто прибирає, навіть, собак вуличних вигнали геть. Почав думати Голова, а де ж йому Губернатора поселити? Прийшлося йти до Артемія і купувати у нього той самий будинок, щоб Губернатор лишився задоволений. 

Та попри це не віддав хитрий Голова свою доньку в невістки Артему і знову кличе до себе. “Хитрістю, – каже ВІН, – ти продав мені будинок, тому не отримаєш мою доньку до тих пір, поки у мене не з’явиться така сила, що буде переміщувати мене за секунду з Глухова до Києва і назад!”

Прийшов Артемій знову додому і розказує синам про бажання Голови. Довго думали сини, як так можна за одну мить з Глухова до Києві і назад потрапити, і вирішили в місто телефонну лінію прокласти. Купили стовпів, дроту, замовили інженера і під’єднали телефон до самісінького будинку Голови. Коли той підняв слухавку, то почув: “Київ. Добрий день. З ким вас з’єднати?”. Голові і мову відібрало. Та не було у нього бажання віддавати заміж свою доньку. Розлютився він і кличе востаннє Артема. “Точно кажуть люди, що ти з нечистою силою товаришуєш, але моя донька ніколи не вийде заміж за твого сина, хіба що СНІГ ВЛІТКУ ВИПАДЕ!” Почула це донька Голови, образилася на свого батька і вирішили допомогти Артемію. Хто знає, може, вона справді кохала когось із його синів… 

Втекла красуня з дому, прибігла до Артема і каже: ” Підемо таємно на цукроварню, візьмемо декілька возів і засипемо будинок солоденьким, нехай думає, що то сніг”. Так і зробили. Прокидається Голова вранці, а все навколо біле-біле, а біля порогу Артемій зі сватами. Весілля гуляли тиждень, бідним людям хліб та цукор роздавали, а закохані молодята стали жити поживати та добра наживати.

Будинки глухівського купця та цукрозаводчика Артемія Терещенка та голови Георгія Біловського досі стоять у місті, як незаперечні факти минулих подій. А споруди, у будівництво яких інвестував старший син Артемія благодійник Микола Терещенко, розсипані , як самоцвіти, по всій Україні. 

Кажуть баби на базарі, що між будинком Артемія і Голови є таємний хід, де молоді до весілля один до одного ходили. 

Та то легенда! Як і балачки про скарби, які вони сховали під землею!

інші міфи
та легенди

Array ( [post_type] => post [category] => 49 [posts_per_page] => 5 [orderby] => rand [order] => ASC ) Array ( [post_type] => post [category__not_in] => Array ( [0] => 49 ) [posts_per_page] => 1 [orderby] => rand [order] => ASC )

Історія села Саї

Село Саї знаходиться на північному сході Липоводолинського району. Межує з такими селами: на сході — з с.Капустинці, на заході — з с. Беєво, на північному...

Легенда «Чарівний незнайомець»

Серед лісів дрімучих, борів соснових, колосистих полів пшениці живе тихим життям маленьке село Бочечки. Його мешканці з ранньої весни до пізньої осені обробляють землю, дбають...

Легенда про виникнення міста Ромен

Гляньмо на мапу нашої країни. Скільки на ній селищ, малих та великих міст… І в кожного своя історія виникнення!  На декілька століть після вторгнення сарматів...

Легенда про річку Либідь

Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось Київського князя. Вона була чудова, як майське сонце. З усіх країв світу з’їжджались молоді лицарі, князі й...