Чому місто Хмільником назвали

Населений пункт:
Хмільник
Школа:
КЗ "Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3 м.Хмільника Вінницької обл."
Піб:
Гунько Людмила Петрівна
picture

В нашім ріднім, славнім місті

Є великий замок.

Таємничі, старі вісті

Він ховає здавна.

Що він хоче розповісти, 

Чом зове до себе,

Сходить сивая легенда –

Таємниця неба.

Тож на мить закриймо очі,

Полиньмо в минуле,

Розповісти замок хоче

Про щось давнє, призабуле.

Понад гаєм, за рікою

Тиха пісня лине,

То дівчинонька співала

На ім’я Калина.

Що за дівчина була,

Очі – синь волошки,

Грала золотом коса,

Плелася віночком.

Голосок дзвенів і линув,

Підіймався до небес.

Закохався в ту дівчину

Козаченько-молодець.

Хмелем хлопця називали.

Йшов він стежкою своєю,

Закохався і зостався:

Будь тепер навік моєю.

Моя зіронько єдина!

Заживем з тобою в щасті,

Розцвітеш, моя Калино,

Світ тобі мов раєм здасться.

 Наші долі поєднались,

Разом нам повік іти,

У чарівнім, ріднім краї

Долю нам свою знайти.

Полюбилися – то й добре,-

Каже старий батько Буг,-

Тут перечити негоже,

Тут вирішує сам Бог.

Й сива матінка Верба

Їх благословила:

«Хай минає вас журба,

Хай любов дасть крила.

Щоб ні лихо, ні біда

Вас не розлучали».

Так батьки – Буг і Верба –

Дітей повінчали.

Не судилося їм щастя:

Прийшов ворог лютий,

Обломив крислате віття,

Встромив ніж у груди.

«Порятуй мене, коханий,

У неволю взяли люту,

Прожени чужинців з хати –

Лиш тоді щаслива буду».

Бився Хмелик за кохану,

Розкидав їх жмутом,

Поки ворог не поранив,

Не накинув пута.

Полонили славну юнку,

Забрали з собою,

А парубка прив’язали

З матір’ю-Вербою.

Ось тоді ненависть темна

Охопила Хмеля:

«Не віддам чужинцям землю,

Не цвіте пустеля.

І коханую дівчину

Поверну назад в родину».

І додала йому сили

Рідная земелька.

Розірвались вражі пута,

Блиснула шабелька.

Кинувсь ворог утікати,

Розсіявсь по полю,

Повернув знов козаченько

Для родини волю.

«Тільки дівчина кохана,

Як без тебе бути?

Десь забрали вороженьки,

 назад не вернути».

Батько з горя впав додолу

І зайщовсь сльозою.

Біль із серця безутішно

Розлився водою.

Став він річкою бурхливо

Шуміти й гукати:

«Де ж ти, донечко-калино,

Де тебе шукати?

На чужині пропадаєш,

Не можеш літати».

Ну а мати прихилилась

До річки, до Бугу:

«Забери, мій чоловіче,

Мене й мою тугу».

Та й припала до водиці 

Білими руками,

Мовби сонная вербиця

Своїми гілками.

Понад річкою-вербою

Тихо зашуміла,

А на грудях хміль повився,

Втішила, як вміла.

«Не плач, Хмелю, не журися,

Вернеться Калина,

Скоро-скоро прилетить

Пісня журавлина.

А із нею повернеться

До рідного краю,

Наша добра Калинонька

Знову заспіває».

Прилетіли журавлі

З далеку-далечку

І кинули в земельку

Насіння-сердечко.

То серденько Калиноньки

Вирвалось з неволі

До своєї родиноньки,

До своєї долі.

З того часу в нашім краю

Зростає калина,

Старий Буг рікою грає,

Котиться лавина.

Обіймає ніжно берег

Розмовля з вербою,

А Калинонька із Хмелем

Діляться журбою.

А за те, що на поталу

Козак землю не віддав,

Він легендою прославивсь,

Всяк ім’я те пам’ятав.

Звився в небо хмелик дикий-

Розрісся повсюди.

Ось відтоді край цей дивний

Хмільником звуть люди.

А верба, ріка, калина –

То як наш початок,

То як пісня України,

Роду славний спадок!

Юлія Бичківська

інші міфи
та легенди

Array ( [post_type] => post [category] => 30 [posts_per_page] => 5 [orderby] => rand [order] => ASC )

Вінниця

Прийшов на берег Бугу чоловік, поставив собі хату і зажив собі з жінкою. Невдовзі народилися у них дві донечки. Одну назвали батьки Вишенькою, а другу...

Леді Вежа

Невимовно захоплюючий та повчальний світ легенд. Кожна країна береже свої безцінні перлини, передаючи від покоління до покоління. Будь-яке місто пишається своїми писемними скарбами. І наша...

Легенда про Високий камінь

За легендою, десь глибоко під Сосонкою жив чорт. І хотів він помститися людям за те, що вони не хотіли йому поклонятися. Та жили в тому...

Легенда про заснування Вінниці

Прийшов на берег Бугу чоловiк, поставив собi хату i зажив з жiнкою. Мав двох дочок. Одну ласкаво називав Вишенькою, а другу – Вiнничкою. Росли дiвчата,...